Історія Собору

  1. Екскурс у минуле (на головній сторінці)
  2. Будівництво собору
  3. Освячення храму і створення парафіяльної громади
  4. Парох собору – отець-декан Євген Бойко
  5. Сотрудник собору верховних апостолів Петра і Павла о. Володимир Наконечний
  6. Робота з молоддю

ІІ. Будівництво собору

Після падіння комуністичного режиму людям відкрилася дорога до храмів. Єдина у Козові  греко-католицька церква Успення Пресвятої Богородиці стала замалою для великої громади вірних. Спорудження у центрі міста величного собору було задумано для проведення святочних богослужінь і різноманітних заходів духовного змісту  усього деканату.

У 1995 році 5 березня владикою Михаїлом Колтуном було освячено місце під будівництво собору. Спочатку він був задуманий як собор св. Юра, та для місцевих жителів день верховних апостолів Петра і Павла здавна був  великим відпустовим празником,  коли до міста з’їжджалися священики і вірні з усіх сіл району.  Тому, за погодженням із владикою Тернопільсько-Зборівської єпархії  Василієм Семенюком, було вирішено віддати храм під покровительство цих святих і освятити його у день, коли  вшановуємо їх за церковним  календарем.

Першим виконробом будівництва собору був Андрій Завадський (до 2005 року), у подальшому цим процесом керував Омелян Васенко. Бухгалтерію будівництва вела Марія Мартиновська.

На жаль, ініціатор спорудження собору отець-декан Дмитро Долішняк у 2004році  передчасно пішов із життя. Козівським парохом і деканом Козівського деканату був призначений віце-декан отець Євген Бойко, який опікувався добудовою храму.

ІІІ. Освячення храму і створення парафіяльної громади

У 2007 році в день верховних апостолів Петра і Павла відбулося урочисте освячення храму владикою Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ Василієм Семенюком у спів служінні з єпископом римо-католицької церкви, уродженцем Козови, Маркіяном Трофім’яком, який   пожертвував для собору золоту чашу. Святу Літургію служили отець-декан Козівського деканату Євген Бойко та 22 священики УГКЦ.

З того часу щонеділі у соборі почала служитися Свята Літургія. А отець-декан Євген Бойко був призначений першим парохом новозбудованого храму. З отриманням Грамоти на служіння у соборі храм почав функціонувати як самостійна парафіяльна спільнота, всередині якої відбулося створення церковного братства і сестринства. Старшим братом був обраний Вацлавський Микола, старшою сестрицею – Дроняк Ольга. Першими паламарями собору були Воловник Петро та виконроб будівництва Васенко Омелян. Обов’язки дяка і керівника хору спочатку виконувала Світлана Твердушко. Згодом дякувати у соборі почав Тарас Пойда, а керівником церковного хору стала Наталя Смоляк. Кістяк хору складали ті, хто співав у церкві Успення Пресвятої Богородиці, згодом до них долучилися інші учасники.

З початком розбудови храму були створені молодіжні спільноти Марійська дружина і вівтарне братство.

У 2008 році в храмі вперше відбулося свято Першого урочистого Причастя, до якого доступили усі козівські діти.

З 2009 року Свято урочистого Причастя проходить окремо у двох греко-католицьких храмах.

У 2009 році була створена спільнота «Матері в молитві», яку очолила Леся Шимонович.

Після смерті перших паламарів Воловника П. (2009 р.) та Васенка О. (2010р.) їх обов’язки почали виконувати Гром’як Любомир та  Рудик Степан, якого згодом замінив Іваницький Іван.

Восени 2012 року створено Братство Неустанної Помочі.

ІV. Парох собору – отець-декан Євген Бойко

  •  Отець Євген Бойко народився 28 липня  (2 серпня) 1964 року в с. Медова (Каплинці)   Козівського району Тернопільської області;
  •  Батьки – сільські трудівники, виховали 4 дітей (1 доньку і 3 синів);
  • Змалку плекали дітей у християнському дусі, прищеплювали віру в Бога;
  • За молитвами матері Господь покликав на священичу стежку наймолодшого       сина Євгена;

Віхи духовної біографії.

  • —  Вступ до семінарії  – 1988 рік
  • —  Духовна освіта – Київська духовна семінарія, Тернопільська духовна семінарія, Львівська філія Люблінського католицького університету
  • —  Священичі свячення  – 1990 рік
  • —  Стаж священства – 25 роки
  • —  Посада – віце-декан Козівського деканату
  • —  Парафія–  собор верховних апостолів Петра і Павла (смт. Козова)
  • Церква Різдва Івана Хрестителя (село Теофіпілка)

Священича родина

Родина отця декана – велика і дружна. Разом з дружиною Марією  виховують семеро дітей.

 Душпастирська служба  в соборі верховних апостолів Петра і Павла

Отець віце-декан дбає про духовне зростання не тільки парафіян собору, а й вірних усього деканату. Не один раз у Козові служилась архиєрейська служба Божа за участю архиєпископа і митрополита Тернопільсько – Зборівського  Василія Семенюка, єпископа РМЦ Маркіяна Трофім’яка. В соборі перебували мощі Івана Хрестителя, Пантелеймона Цілителя, отців Омеляна Ковча, Миколи Чарнецького.

Для парафіян Козови отець-декан організував духовну місію під проводом отця-митрата М. Шевчишина, духовні реколекції отця Атаназія,  ігумена студитського монастиря у Жукові.

На час служіння отця в соборі Петра і Павла припало дві  ювілейні дати в біографії пастиря – 50 років з дня народження (2014 рік) і 25 років священства (2015рік). В храмі служилися архиєрейські  Літургії за участю митрополита Василія Семенюка. Ще у 2000 році за добру душпастирську працю отця Євгена було нагороджено цінним нагрудним хрестом. В день ювілею він отримав з рук архієпископа цю нагороду. Цінну найперше тим, що подарованого хреста довгий час носив високо преосвященний архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівської митрополії Василій Семенюк.

Щороку отець-декан організовує прочан Козівщини  на деканальну та Всеукраїнську прощі до Зарваниці.  За сприяння священика члени Марійської та вівтарної дружин також кожного року мають можливість побувати у Зарваниці.

Як тільки відкрилися кордони, о.Євген організував не одну прощу святими місцями Європи, зокрема,  першу закордонну прощу в Ченстохово (Польща); був духівником у складі групи студентів тернопільського медінституту  в закордонній прощі. У жовтні 2012 року отець організував найчисленнішу групу прочан для поїздки на Всенародну прощу до собору святої Софії в  Римі.

otec

Отець-декан завжди активно допомагає священикам і вірним УГКЦ на сході України. Зокрема матеріальна допомога адресувалася священику, що походить з Козови, о. В. Гуменюку з Одесько-Кримської єпархії; фелони та ікони відправлялися громаді Кривого Рогу, Хмельниччини, неодноразово збиралися чималі кошти на утримання семінарії та розбудову греко-католицьких храмів східної України. У жовтні 2012 року отець організував збір коштів (15 тис. гривень) братство і хор собору для участі в архиєрейській Святій Літургії з нагоди відкриття греко-католицької церкви  в с. Вовковинці Хмельницької області.

 

V. Сотрудник собору верховних апостолів Петра і Павла о. Володимир Наконечний

У листопаді 2011 року на допомогу декану був призначений випускник Тернопільської духовної семінарії ім. Йосифа Сліпого о. Володимир Наконечний, який став сотрудником отця Євгена у соборі верховних апостолів Петра і Павла.

Отець В. Наконечний народився 8 квітня 1987 року в с. Дарахів, Теребовлянського району, батько Наконечний Микола Васильович, мати Оксана Ярославівна.

1993-2000 рр навчався в Дарахівській школі, 2000-2003 рр перебував у мирянському інституті Богопосвяченого життя Miles Yesu (Воїн Ісуса), який знаходиться в м.Львові. У 2004 році вступив у Тернопільську Вищу духовну Семінарію Патріарха Йосипа Сліпого і в 2011 році закінчив повний курс філосовського та богословського факультетів. В вересні 2011 року одружився, дружина Любов. Донечка Вероніка. У жовтні 2011 року отримав священичі свячення з рук Кир Василія Семенюка в Зарваниці.

VІ.  Робота з молоддю

Від початку душпастирського служіння о. Євген багато уваги і часу приділяє роботі з молоддю: проводить катехизацію,  розбудовує молодіжні спільноти, організовує духовні прощі, цікаві поїздки та екскурсії тощо. Священик знайшов помічників та однодумців у справі християнського виховання молодого покоління, подбав, аби облаштувати  місце для зібрань та духовних занять. Власними силами зібрав бібліотеку духовної літератури.

Від початку служіння у соборі о. Євген дбає, аби заохочувати дітей відвідувати церкву, вступати у християнські спільноти. Ретельно продумує кожне духовне свято для дітей. З особливою відповідальністю підходить до підготовки свята першого урочистого Причастя. Прагне, щоб уроки катехизації для дітей проходили у цікавій і доступній формі. З цією метою запрошує до духовної співпраці семінаристів, зокрема, братів Р. Демуша, Р. Дениса, студентку УКУ М. Рузбаєву та ін. З великою відповідальністю підходить до самого проведення свята. Заохочує наставників, дітей і батьків, аби цей урочистий день став справжнім святом душі. Щоразу готує дітям до свята цікаві подарунки духовного змісту (буклети, книги, молитвеники, пам’ятні свідоцтва тощо). Кожного року в соборі готуються святкові дійства з нагоди Дня Матері, свята Миколая, проводяться огляди великодніх кошиків і гаївок, кошиків з літніми дарами на свято Спаса.

Опікуючись Марійською та вівтарною дружинами при соборі верховних апостолів Петра і Павла, отець організував для них екскурсію до Львова з відвіданням Шевченківського гаю, Личаківського кладовища, собору св. Юра та його крипт, церкви Андрія Первозванного, головного римо-католицького храму міста,  гори Високий замок, огляду духовної літератури львівського видавництва «Свічадо».  Чотири дні відпочивали  в Карпатах і побували в Музеї екології гір, Географічному центрі Європи, джерелах мінеральних вод. Тут козівські школярі мали можливість спілкуватися з дітьми-сиротами з львівського сиротинця, з якими мешкали на одній базі відпочинку і організували для них цікавий концерт-презентацію власних талантів.  Разом із сотрудником собору о. В. Наконечним служили Хресну дорогу в урочищі Монастирок на Бережанщині. Побували у мальовничому куточку цього краю – в с. Рай. Взимку разом з братством і молоддю провели чудову лижну прогулянку в козівських «карпатах». Для організації цікавого дозвілля дітей в християнському дусі отець-декан вдруге поспіль запрошує до Козови семінаристів та волонтерів літнього табору «Веселі канікули з Богом». Священик дбає про створення сприятливих умов для роботи табору, шукає і заохочує благодійників, організовує безкоштовне  харчування дітей тощо. Щороку діти з великим задоволенням відвідують літній табір і не хочуть прощатися з аніматорами. Вони відчувають, що тут за них вболівають, дбають  про їхнє духовне вдосконалення.